Опубліковано: 2016.07.02
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олексій Кацай

Десь остигають попільні світила…

Десь остигають
                      попільні світила…
Десь майбуття зникає таїна…  

Вогонь і час –
                    одна й та сама сила,
що всесвіт цей
                     випалює до дна,
а плоть людську
                       до генів динозаврів.
А гени ящерів –
                       до квантів, бран і струн…
Горять сонця
                   на куполах у лаврі,
димлять лампадки
біля чорних трун,
і меншає
            речовини у світі,
і часу меншає:
                    з епох – до миті,
в яку і математик,
                          і фанатик,
відкинуть врешті смерті маячню
не в поклонінні
                      попелу галактик,
а в естафеті їхнього
                            вогню.    

2016
© Олексій Кацай
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/44217/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG