Сьогодні дощ... Скоріше, мабуть, мряка.
Дрібні краплини сіє неба сито.
Після спекот — це осені подяка,
Ще й місто поволокою повито...
Як і у нас, усі тут поспішають,
І під ногами жовтий лист лопоче.
Як і у нас, тут дзеленчать трамваї
Й швидкі авто жовтаві мружать очі.
Так, дуже схоже... Одного немає —
Подій напруга мозок так не тисне.
І біль сердечний наче відпускає,
Й тягар проблем так на плечах не висне.
Кудись тікає днів шалена втома...
Отак, здається, жити б і радіти.
Та думка мучить, як воно там, вдома?
І так, що тут же хочеться летіти.
Однак потрібні кілька днів спокою
І у думок потоці певні зміни...
От під дощем берлінським я постою,
І все в нас буде добре. Неодмінно!