Сьогодні дощ... Скоріше, мабуть, мряка. Дрібні краплини сіє неба сито. Після спекот — це осені подяка, Ще й місто поволокою повито... Як і у нас, усі тут поспішають, І під ногами жовтий лист лопоче. Як і у нас, тут дзеленчать трамваї Й швидкі авто жовтаві мружать очі. Так, дуже схоже... Одного немає — Подій напруга мозок так не тисне. І біль сердечний наче відпускає, Й тягар проблем так на плечах не висне. Кудись тікає днів шалена втома... Отак, здається, жити б і радіти. Та думка мучить, як воно там, вдома? І так, що тут же хочеться летіти. Однак потрібні кілька днів спокою І у думок потоці певні зміни... От під дощем берлінським я постою, І все в нас буде добре. Неодмінно!
|