і він веде її в укриття, каже, що хоче врятувати їй життя, подарувати квіти.
життя - ніде правди діти - проходить ось тут під землею, він залишається з нею.
їй подобається цементна підлога, тому що так ближче до Бога.
ці небілені стіни, на яких червоною фарбою напис: "Не розлучить війна нас,
не розлучить мир, який настане потому".
вона дістає вологі серветки, які гарно знімають втому
у цьому пеклі під містом, під сільським індустріальним пейзажем, де кожне авто
кидають під стіною так просто неба, під зимові шини не кидає тіло ніхто,
не залишає рифлений слід на її долоні із зображенням карти міста,
вона змила все зайве - і шкіра вже майже чиста.