Де б не був я, невеселий подорожній, Де б крилом не міряв небо голубе, Починається базікання безбожне: Бе-бе-бе-бе, бе-бе-бе-бе, Бе-бе-бе... Про собаку, про нащадків, про омлет І про лікаря, що вправив їй коліно. Я з собою не тягаю кулемет, А тягав би - не вагався б ні хвилини. Я не тямлю, як при кожній метастазі Вона змішує усе в єдиній фразі. Збунтувався. Обірвав скрипучу мову, Що нав*язла на душі, як тертий сир. Відійшла. Але за мить підходить знову: Тир-тир-тир-тир, тир-тир-тир-тир, Тир-тир-тир... Співрозмовника не бачимо, бо це Наш Славуня - він такий хороший хлопчик. Краще б воєм був з розлюченим лицем І характер мав не янгольський, а вовчий. "А Шлапак назвав Потапову "Царівна." "А Каплан казав, що мій сонет - нерівний." Мовчки зносити таке було ганебно. "Не потрібен той Шлапак мені. Авто... Перервала, наче так було і треба: Ква-ква-ква... Ропуха в сірому пальто. "Та машина - то дрібниця. От мій син Говорив, щоб я сонетів не писала." Дяка небу, ледве чутний шепіт шин Допоміг не наковтатись віпросалу. Далі слухати ці "витончені перли" Не було вже ні бажання, ані сперми. Поринає у тусівки молодь наша І збирається у хмари грозові. Ні, я зовсім не про те, щоб Броський Паша Став на місце балакучої вдови. Якби я критикував її сонет - Став би нелюдом і ворогом народу! Їй же пхати всім у вуха свій омлет Можна всюди, незалежно від погоди. Як візок, що торохтить без інтервалу: Підповзе - і ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла. Часом старість - надокучлива імла, Що блошицею стрибає всім по вухах. Толкунова теж не дівчинка була, Та про неї все ж не скажеш "Цокотуха". *** МП-884 Где бы тень моих штанов ни оказалась относительно петляющей тропы – начинается рассказ во всю базарность: пы-пы-пы-пы, пы-пы-пы-пы, пы-пы-пы! И про дочку, и про внука, и про кур, и про доктора, что вправил ей колено… Я пока что не ношу с собой кобур, а носил бы – всё б решалось беспроблемно. Не пойму лишь, как при каждом метастазе удаётся всё смешать в единой фразе! Попытался воспротивиться потоку разговорчивой хандры, жующей сыр. Отошла. Но миг спустя подходит сбоку: тыр-тыр-тыр-тыр, тыр-тыр-тыр-тыр, тыр-тыр-тыр! Собеседника не чувствуем. Зачем? Это ж Славик – крёстный сын любой кухарки. Полукровка… Лучше б чистый был чечен, отличающийся честью волчьей марки! «А Шлапак сказал Потаповой: царица! А на мой сонет Каплан покойный злится!..» Как-то сам решил я ей открыть расклады: «Мне не нужен ваш Шлапак. Автомоби…» – перебила, будто было так и надо: хря-хря-хря… холера, мать твою еби! «На фига тебе машина? Вот мой сын говорит, чтоб я сонетов не писала…» Сквозь отключку лишь волшебный шелест шин не давал мне наглотаться випросала. Слушать дальше эклектические перлы не хватало ни терпения, ни спермы. Группируются толковые подростки – я кошусь на их смешки и гребли рву. Нет, я вовсе не о том, чтоб Паша Броский заменил мне говорливую вдову. Просто если б я прервал её сонет, – это было бы неслыханное хамство! Ей же встрять в мой спор с товарищем – ан нет: так и надо. Как бы я ни трепыхался. Говорим про эдельвейсы, про кефир ли – подойдёт… и ширли-пырли, ширли-пырли! Если возраст – оправдание хамла, рассужу-ка максимально объективно: Толкунова ей ровесницей была, но… уж где, а тут не скажешь «Вафлентина».
|