Кароліна звертається до поетів
(зі збірки «Очима Кароліни Гершель: життя у віршах»)

Про зірку окрему співає поет,
ми ж, астрономи, бачимо геть усі,  

а між ними – сяєво туманностей.  
Ми розгортаємо на мапах кожен штрих

світла, щоб відобразити танок
тисяч різних зоряниць. Поете, відчуй

сплетіння сліпучих рік і розплетення їх.
Там немає похоті жодної і  

смерті. Ми сполохи цього сяєва,
ледь чутний стугін сердець, в пітьмі оголених.  



Caroline Talks Back to the Poets
(The collection of poems
«The Eye of Caroline Herschel: A Life in Poems»)  

The poet can sing to a lone bright star,
but we astronomers look at all of them

and the shining nebulosity between.
We sweep to plot a map of every point and blur

of light, and calculate the dance of three
thousand, none quite alike. Poets, attend to

the river of milk braiding and unbraiding its hair.
There is no one love and no one

fate.  We are drops in a luminosity,
a silent roar of hearts opening in the dark.