укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2014.04.25
Роздрукувати твір

Павло Кричевський

***

Віктар Шніп

На улице вечер и падает снег,
Он прячет следы и дорогу навек,
Чтоб мы не смогли возвратиться назад
В наш черный, как будто обугленный сад,
Где птиц уже нет и не будет весной,
Где ветер как волк в дикой чаще лесной
Завоет и стихнет и снова начнет -
Он песнь одиночества мне пропоет,
И страшно смотреть на забытый наш сад, -
Ведь это как в юность вернуться назад,
Промчалась она без следа, как во сне, -
Так свет неожиданно гаснет в окне,
Куда возвращаться нам с дальних путей
От грустных подруг и весёлых друзей,
И плакать над тем, что уж сыграна роль.
И слышится сердце как слышится боль -
То сердце все так же за сад наш болит,
И снег нам под ноги как пепел  летит,
Следы он заносит, прошедшие дни,
Что там, за плечами, остались одни.
А завтра мы снова отправимся в сад,
И местный дурак будет этом рад,
Он будет смеяться и плакать как мы
От счастья, что снова дождался зимы.


2014

віктар шніп
х х х

На вуліцы вечар, і снег малады
Хавае дарогу і нашы сляды,
Каб мы не вярнуліся заўтра назад
У чорны, нібыта звуглелы, наш сад,
Дзе птушак няма і не будзе вясной,
Дзе вецер, як воўк на сцяжыне лясной,
Завые і сціхне, ізноўку пачне
Самотную песню, і вусцішна мне
Глядзець на забытыя намі сады,
Нібы ўспамінаць маладыя гады,
Калі мы не думалі, што ўсё міне,
Нібыта патухне святлынь у вакне,
Куды нам вяртацца з далёкіх шляхоў
Ад сумных сябровак, вясёлых сяброў
І плакаць па тым, што не вернецца больш.
І чуецца сэрца, як чуецца боль
У сэрцы, якое за сад наш баліць,
І снег нам пад ногі, як попел, ляціць,
І нашы знікаюць пад снегам сляды,
Нібы за плячыма былыя гады…
Ды заўтра ізноўку мы пойдзем у сад,
І будзе за намі мясцовы вар’ят
Ісці і смяяцца, і плакаць, як мы,
Ад шчасця, што зноў дачакаўся зімы…

З кнігі “Балада камянёў”, 2006

© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні