Золото з кров’ю...
Медове мовчання садів.
Птахи у небі.
Дорога.
Астролог бродячий.
Листя і пір’я на вже нетутешній воді.
Сосни – як відьми у церкві...
Вітер ледачий.

Спалені вірші заснути мені не дають –
Як абортовані діти –
Між Богом і кров’ю моєю.
Люльку покинув палити
І майже не п’ю.
Аз усамітнивсь.
Пишу епопею.

Більше пишу, як живу,
Чи живу я усе-таки більше?..
Час покаже тоді,
Коли біла трава – небеса.
А наразі мені
Благодаттю відсвічує біль ще,
Наче смертю і хлібом –
Гострюща коса.

Заклинання мої, замовляння –
Між Богом і Бугом.
Хай читають їх мавки, русалки,
Старий домовик...
Я вже був за межею,
Де брата немає, ні друга.
Тільки Матінка Божа.
Тут – сиві, мов космос, курви...


Тільки прірви скажені
До білих висот нас готують.
Це пізнав на собі.
І тепер не боюся падінь.
Вертикальний мій шлях
Нагадає березу, не тую.
А вона для нащадків
Дасть білу схвильовану тінь.

Свинопаси вкраїнські
З дешевою славою поряд.
А мене ж бо хвилює Христос -
Той, у храмі бариг...

Не на камені я залишусь.

По калинових корах
Пінна кров моя буде
Дзвеніть
Догори.