Золото з кров’ю... Медове мовчання садів. Птахи у небі. Дорога. Астролог бродячий. Листя і пір’я на вже нетутешній воді. Сосни – як відьми у церкві... Вітер ледачий. Спалені вірші заснути мені не дають – Як абортовані діти – Між Богом і кров’ю моєю. Люльку покинув палити І майже не п’ю. Аз усамітнивсь. Пишу епопею. Більше пишу, як живу, Чи живу я усе-таки більше?.. Час покаже тоді, Коли біла трава – небеса. А наразі мені Благодаттю відсвічує біль ще, Наче смертю і хлібом – Гострюща коса. Заклинання мої, замовляння – Між Богом і Бугом. Хай читають їх мавки, русалки, Старий домовик... Я вже був за межею, Де брата немає, ні друга. Тільки Матінка Божа. Тут – сиві, мов космос, курви... Тільки прірви скажені До білих висот нас готують. Це пізнав на собі. І тепер не боюся падінь. Вертикальний мій шлях Нагадає березу, не тую. А вона для нащадків Дасть білу схвильовану тінь. Свинопаси вкраїнські З дешевою славою поряд. А мене ж бо хвилює Христос - Той, у храмі бариг... Не на камені я залишусь. По калинових корах Пінна кров моя буде Дзвеніть Догори. |