Громобій - людина-бій
В одежині голубій.
Він стрясає тлусті хмари:
"Годі спати, ви, отара!"

Хвацький парубок - вогонь!
Скачуть блискавки з долонь.
З-під чобіт громи гуркочуть,
Б'ють негідників ув очі.

Верещать по всій землі
Людожери-королі:
Їх корони не рятують,
От вони і репетують.

Ще не встигла ніч піти...
Що це - проліски? - Хати.
Он і церкви горда баня
В золотавому жупані.

"Чуєш, друже Громобою,
Забери мене з собою.
Я слабкий, бо я людина,
Я всесильний, бо поет."

Засміявся добрий велет:
"Мій козаче-мудрагеле,
Збуриш ти людей словами
Дужче, аніж я громами!"

Так сказав - і далі рушив
Визволяти рабські душі.
Я ж остався на порозі
Царства холоду й морозів.