Громобій - людина-бій В одежині голубій. Він стрясає тлусті хмари: "Годі спати, ви, отара!" Хвацький парубок - вогонь! Скачуть блискавки з долонь. З-під чобіт громи гуркочуть, Б'ють негідників ув очі. Верещать по всій землі Людожери-королі: Їх корони не рятують, От вони і репетують. Ще не встигла ніч піти... Що це - проліски? - Хати. Он і церкви горда баня В золотавому жупані. "Чуєш, друже Громобою, Забери мене з собою. Я слабкий, бо я людина, Я всесильний, бо поет." Засміявся добрий велет: "Мій козаче-мудрагеле, Збуриш ти людей словами Дужче, аніж я громами!" Так сказав - і далі рушив Визволяти рабські душі. Я ж остався на порозі Царства холоду й морозів. |