Живе у віках білоруське це слово – Народна душа і народу хвала. Тебе обзивали «мужицькою», мово, А ти ж материнською зроду була. Жива й незвичайна, красива і мила, Як ненька, що шила нам свитки з рядна, Що влітку на річці полотна білила, Під осінь овес дожинала одна. Та ненька, що зимами кросна снувала, Щоденно з колиски, як тільки могла, Сумлінності, правді й добру нас навчала, Старанно від різних недуг берегла. Приїду додому… І що за проява! Почую говірку, цю пісню, цей вірш – Здається, зі мною говориш ласкаво, На стежці зі мною ти поруч стоїш. У маках червоних палає щоднини… О неньчина мово! Дитинства весна! Ніхто і ніколи тебе не замінить, Бо ти, як і ненька, на світі одна. Алесь БАЧЫЛА МАТЧЫНА МОВА Бачыла Алесь. Матчына мова Жывое ў вяках беларускае слова – Народа душа і народа хвала. Цябе абзывалі “мужыцкаю мовай”, А нам жа ты матчынай мовай была. І самай прыгожай, і самаю мілай, Той маці, што шыла нам світкі з радна, Што ўлетку на рэчцы палотны бяліла, А ўвосень авёс дажынала адна. Той маці, што зімамі кросны снавала, Што з самай калыскі, як толькі магла, Сумленнасці, праўдзе, дабру навучала, Старанна ад розных хвароб берагла. Прыеду дадому... І што за праява... Пачую гаворку, ці песню, ці верш – Здаецца са мной размаўляеш ласкава, І сцежкаю поруч са мною ідзеш. У маках чырвоных гарыць прыгуменне... О матчына мова! Маленства вясна! Ніколі ніхто мне цябе не заменіць, Бо ты, як і маці, на свеце адна.
|