Все кругом чистеньке, як у січні.
Чорна мрія юного вогню.
І мені до лампочки – що вічне,
Що миттєве і кому я снюсь.

Але ні... кому я снюсь – важливо,
Закохавшись так, що майже вмер,
Мов самотній вітер сиротливий,
Мов свобода у СРСР.

Я живу, не чуючи Вкраїни...
І хрещусь, і відганяю мух.
Ми зустрілись, наче дві пір'їни
В світі, що нагадує тюрму.

Час летів у вирій журавлями.
Я до нього, він до мене звик.
Пам'ятаю тихі очі мами,
Стогін жінки і левиний крик.

Сад цвіте по-чорному. Осінньо.
Мерзне в лісі жадібний вогонь.
Пісня – як трава, а вірші – сіно,
Імені встидаються свого.

Пахнуть гроші.
Пахне жовта хвоя.
Світ іскриться медом золотим.
І дурні питання «Хто я? Що я?»
Не хвилюють, як багаття – дим.

Та хвилює тепла пляшка дівки,
Плин Дніпра епічно-степовий...

Все кругом чистенько, біло... тільки
Ніде прихилити голови.

21 жовт. 11.