Все кругом чистеньке, як у січні. Чорна мрія юного вогню. І мені до лампочки – що вічне, Що миттєве і кому я снюсь. Але ні... кому я снюсь – важливо, Закохавшись так, що майже вмер, Мов самотній вітер сиротливий, Мов свобода у СРСР. Я живу, не чуючи Вкраїни... І хрещусь, і відганяю мух. Ми зустрілись, наче дві пір'їни В світі, що нагадує тюрму. Час летів у вирій журавлями. Я до нього, він до мене звик. Пам'ятаю тихі очі мами, Стогін жінки і левиний крик. Сад цвіте по-чорному. Осінньо. Мерзне в лісі жадібний вогонь. Пісня – як трава, а вірші – сіно, Імені встидаються свого. Пахнуть гроші. Пахне жовта хвоя. Світ іскриться медом золотим. І дурні питання «Хто я? Що я?» Не хвилюють, як багаття – дим. Та хвилює тепла пляшка дівки, Плин Дніпра епічно-степовий... Все кругом чистенько, біло... тільки Ніде прихилити голови. 21 жовт. 11.
|