Опубліковано: 2010.07.25
Василь КузанРозколоте на скалки місто Борису Кузьмі, художнику Розколоте на скалки місто. Змурований із друзок день Вже дзенькає словесним вмістом І дзьобає дахи арен. Нерівно дихає, спроквола Куйовдить простір Прометей, Що серце вириває з дзьоба Руками-стрілами антен. Цей простір розпачу й провини І перевтілення в ніщо, Відродження і знов невпинне Роздвоєння, зникання... Що Мені сказати хоче постать Про стать теорій, теорем? Так проминати дуже просто Відсутність відстані. Гарем Дружин вчорашніх дружнім хором Щебече в березні. Але Потрібно вмерти щоб ніколи В юрбі не втратити себе. Із рук висмикуючи скалки І дротиками – в полотно… Французька готика і замки, І мрій відчинене вікно. Душа очікує вібрацій Від праці тіла, від тепла. Хоч муза музики хотіла, Та до художника втекла.
|
2010 с. Довге © Василь Кузан |
Текст вивірено і опубліковано автором
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”
Написати відгук в книгу гостей автора
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.