попід тином осінь ходить
у брезентовім береті
одинокі перехожі п’ють туману каламуть
пахне вітром і землею на моїй сільській планеті
на моїй слизькій планеті,
яка мчить крізь дощ і тьму
попід тином осінь ходить,
нудить, загляда у шибку
і білизною звисає тихих звуків тепла мідь
мій сусід сьогодні знову
дістає стареньку скрипку
і вишаркує на струнах щось із бахівських століть
попід тином осінь ходить,
попід школою і клубом
своє вицвіле намисто розсипає у саду
я крихку сусідську скрипку слухаю невмілим слухом
скоро їй обридне плакать -
вляжеться - і я піду
попід тином осінь ходить
у брезентовім береті
одинокі перехожі спльовують туманну муть,
а облуплені герої
на гранітнім постаменті
щось у цьому злому світі намагаються збагнуть