попід тином осінь ходить у брезентовім береті одинокі перехожі п’ють туману каламуть пахне вітром і землею на моїй сільській планеті на моїй слизькій планеті, яка мчить крізь дощ і тьму попід тином осінь ходить, нудить, загляда у шибку і білизною звисає тихих звуків тепла мідь мій сусід сьогодні знову дістає стареньку скрипку і вишаркує на струнах щось із бахівських століть попід тином осінь ходить, попід школою і клубом своє вицвіле намисто розсипає у саду я крихку сусідську скрипку слухаю невмілим слухом скоро їй обридне плакать - вляжеться - і я піду попід тином осінь ходить у брезентовім береті одинокі перехожі спльовують туманну муть, а облуплені герої на гранітнім постаменті щось у цьому злому світі намагаються збагнуть
|