Як славно, що нема кохань
В ці дні схололі.
Сніжиста лімфа поривань
Веде ґринджоли...

І тьмавий слід – у тиш ясну,
І вигримляння
Рівняють вензельного сну
Чистописання.

У ньому з`єднаний впритул,
Преміцно, парно
Слухняний вдих і клекіт-гул
Одрин захмарних.

І тінь – тужільниця тремка –
Кругами осі
Стискає німо до ривка
Жмутки полоззя.

Як славно, що нема жаги,
Що сенс, як пір`я,
Кружляє вколо шелюги
Три повечір`я...

Що не назву на цій стезі
Нещастям-лихом
Олжу – в опоні амнезій –
З невинним ликом.

2015



---------------------------------------------------




Как хорошо, что нет любви
В такие годы,
Когда снега земной крови
Ведут подводы.

И тусклый след, и тишина,
И громыханье
Спрямляют дымчатого сна
Чистописанье.

И в нем одном соединен,
И слит, и спаян
Послушный вдох и редкий стон
Небесных спален.

И тень — немая плачея —
Кругами оси
Сжимает до наречия
Пучки полозьев.

Как хорошо, что нет любви,
Что смысл рассеян,
Что ни пойми, ни улови:
Закат тридневен.

Что никогда не назовешь
Злом человечьим
Себя не помнящую ложь
В смущеньи вечном.

                                          2002


Автор першотвору - Людмила Нестуля