Поети не пахнуть суничним розливом.      
Сиропом ілюзій, пломбіром овацій                  
Поети не пахнуть... Я надто щаслива –        
Не хочу крізь хустку тебе цілувати!              
                                                                                             
Смердить самотою в кафе люксусовім
Труп жінки, що лине до трупа мужчини...
Люблю аромат часнику в сальтисоні,
Буття із убивчим кавалком гірчиці.

Історію пишуть на березі, в морі.
Зотлів Бородін... Ні Бориса, ні Гліба...
Ловіть! На желе солодющого торта –
Хмільні скибочки бородинського хліба.



                                                 
---------------------------------------------------------------------------------



Євгенія Більченко

Чем пахнут поэты

Поэты не пахнут клубникой со сливками.
Ни патокой грез, ни пломбиром оваций
Поэты не пахнут…Я слишком счастливая,
Чтоб через платочек с тобой целоваться!

В буржуйских кафешках, разя одиночеством,
Труп женщины ластится к трупу мужчины…
А я люблю сало  с начинкой чесночною –
И жизнь, с ее горькой смертельной начинкой

К истории сделана лишь предыстория:
Ни Бородина, ни Бориса и Глеба…
Так вот вам! На трезвую приторность тортика –
Хмельной аромат бородинского хлеба.

                                            16 июля 2009 г.