Я вітер вчив здіймати куряву з доріг,
навчав я дощ із листям лопотіти,
вчив сонце  обертатися над світом,
а місяця повчав сміятися згори.

Я винаходив в котрий раз велосипед,
самозахопленістю на папері.
В уяву відчинивши перші двері,
здавалось, бачив я далеко наперед.

Мантачкою-життям гострилося перо,
цеглинами одна на одну строфи
в"язалися до рим. І ось, ще трохи -
і раптом крилами торкнуся до зірок.

Та ось, перегорнувши ще один листок,
обпікся несподівним прозрінням ,
що це - лиш приторкання до творіння,
черговий вузлик в переплетенні думок.

Де формула удосконалення вірша?
Де філософський камінь для поета?
Та ставку вже зробив, крутись, рулетко!
У казино мистецтва жевріє мій шанс.