Я вітер вчив здіймати куряву з доріг, навчав я дощ із листям лопотіти, вчив сонце обертатися над світом, а місяця повчав сміятися згори. Я винаходив в котрий раз велосипед, самозахопленістю на папері. В уяву відчинивши перші двері, здавалось, бачив я далеко наперед. Мантачкою-життям гострилося перо, цеглинами одна на одну строфи в"язалися до рим. І ось, ще трохи - і раптом крилами торкнуся до зірок. Та ось, перегорнувши ще один листок, обпікся несподівним прозрінням , що це - лиш приторкання до творіння, черговий вузлик в переплетенні думок. Де формула удосконалення вірша? Де філософський камінь для поета? Та ставку вже зробив, крутись, рулетко! У казино мистецтва жевріє мій шанс. |