Вигрівав на сонці ніс
Сивий пес кудлатий,
Мріяв про зелений ліс -
Простір п'янкуватий...

А допитливе щеня,
Місячного віку,
Учиняло вже півдня
Запити без ліку:

А чому ви лежите
Лежнем біля буди?
Відлежали бік, проте,
Не йдете нікуди?

Нащо, дядьку, ви очкур
Носите на шиї?
Ланцюга вгатили в мур,
Що за чудасії?..

Тож і вирішив той пес
Кпини припинити,
Та щенячий інтерес,
Все ж, задовольнити.

Цей очкур - нашийний знак,
Зовсім не наруга:
Означає - не босяк,
А пристойний псюга!

Цей вмурований ланцюг,
Тут вже інша справа,
І така інтимна, друг -
Зовсім не забава:

Наш хазяїн вже старий,
Став все забувати,
А мені він не чужий -
Мушу помагати!

Тож, як здумає дідусь
Дещо спам'ятати,
Треба бути хоч комусь
Поруч, біля хати!