Вигрівав на сонці ніс Сивий пес кудлатий, Мріяв про зелений ліс - Простір п'янкуватий... А допитливе щеня, Місячного віку, Учиняло вже півдня Запити без ліку: А чому ви лежите Лежнем біля буди? Відлежали бік, проте, Не йдете нікуди? Нащо, дядьку, ви очкур Носите на шиї? Ланцюга вгатили в мур, Що за чудасії?.. Тож і вирішив той пес Кпини припинити, Та щенячий інтерес, Все ж, задовольнити. Цей очкур - нашийний знак, Зовсім не наруга: Означає - не босяк, А пристойний псюга! Цей вмурований ланцюг, Тут вже інша справа, І така інтимна, друг - Зовсім не забава: Наш хазяїн вже старий, Став все забувати, А мені він не чужий - Мушу помагати! Тож, як здумає дідусь Дещо спам'ятати, Треба бути хоч комусь Поруч, біля хати!
|