Недуги, як на мене, не біда, А панацея. Пригадай ангіну, Тоді застояна жаги вода Зійшла із тебе аж наполовину. А то не бачиш на очах лейком, Бо розтроюдили мозолі на аорті. Яка різниця, куди глузд пішов ? Брів галасвіта, здався у неволю. В летальний нежить? Може, в онкоСНІД? У пришелепкуватість, потім – в пара-ніч-ку? У сплінорею, депресієктивіт? Чи в оковитої графин при свічці? Коли шизоїдальність сповила Клейким намулом твої дії, строфи, Яка різниця – сплигувать з осла На вайї чи відразу на Голгофу? Так, ліпше б рухатись чимдалі. Кін Ще догравати, і король твій матом Не посланий… Далеко ще до гір, Щоби у щось із чогось ніч сповзати. Тож спробуй ліпше НА… Дерись, потій! Стань покорителем вершини слави. Недуги зоряної вбивча сіть... Зате хоч пошугаєш між орлами. 26.06.2009 ---------------------------------------------------------------- Болезни – это, право, не беда. Они – лекарство. Помнишь ту ангину, с чьей помощью протухшая вода любви с тебя сошла наполовину? А то – не видишь и в глазу бельма, когда саднят сердечные мозоли. Не все ль равно, куда сходить с ума, когда уже сошел в чужую волю. В смертельный насморк? В легкий онкоСПИД? В кретинеобьяснизм и пара-ночь-ю? В ипо-хандрилью? В депресньюнктивит? Или в бутылку водки на бессочье? Когда шизолюбвия обнесла своим налетом действия и строфы, не все ль равно, куда сходить с осла: на вайи или сразу на Голгофу. Да лучше бы проехать дальше. Кон еще не сыгран, и король твой матом не послан… И не так ты высоко, чтобы сходить с чего-то и куда-то. Попробуй лучше НА… На гору влезь, Ну, пусть хотя бы на вершину славы. Она летальна – звездная болезнь, зато хоть полетаешь на халяву. Марина Матвеева
|