Буде день наш без печален, бо одна у нас мета.

                                                                       Максим Рильський





1

Я годую Лоліту... Знетямлена мати її –
В божевільні, а дід – в буцегарні.
Безталання причмокує – з пляшечки їсть.
Повні щічки. Кучерики гарні.

Я спокутую гріх. Моя доня - у вічних полях...
Над чужою схилюсь, як мадонна.
Чийсь покорм попиває буцмате маля,
В очі дивиться, схлипує сонно...

2

Це пташа неоперене рвати сильце не навчу:
В «Дім маляти» поїде смаглява Лоліта.
Ми народом були. Ми плекали примарну мету.
Нас вела в комунізм напівсонна еліта.            

Ця палата – мов заводь. Нуртує за шибами Час…
Лікарняна пелюшка Лоліті не личить.
Йду з лікарні – в юрму...
                              В ній – у кожного власна мета,
Власна пляшка надії... і способи вижить.






-----------
написала під час перебування із сином в лікарні.
Я годувала Лоліту з пляшечки.