Костянтин Реутцький

Бути богом образливо. Я б не хотів бути богом:
Люди тебе уникають, бояться зустріти в дворі,
Твоє перше-ліпше видіння всіляко вилазить їм боком,
І все, що до них ти пишеш, назад несуть поштарі.
Тебе і клянуть, і хвалять, і лестять – це найчастіш,
Шукають прихильності, просять цілком непотрібних порад,
І ось розумієш: хай років мине хоч сто тисяч –
Та все буде не інакше. Тільки палкіше встократ
І щиріша буде ненависть кращих, що знав їх під,
Та ці не гідні твоєї образи – ці-то якраз і ні!
Вони ж бо лишень і знають, навіщо виник цей світ
І хто ти насправді в мишачій їх метушні.
Та навіть вони не спитають, як там днина пройшла,
Просто по-людськи: та врешті чи до вподоби тобі
Вже котре століття вирівнювать шальки добра і зла,
Весь цей блядський баланс народних любовей і бід…
Шукаєш в юрбі людину, в якої велика душа –
Здається, ось цей зрозуміє! Та й цьому на думці пусте…
І хочеться буть кошенятком у нутрощах біляша,
Хочеться вірити в когось, хочеться вірити в те,
Що смерть не існує, й по всьому таки буде рай,
Треба тільки молитись і відбувати пости…
Але діти, спіткнувшись на міні, так тяжко вмирають,
Що не можеш собі простити того, що у них був ти.