Пророцтвом набиті кишені – страхуються від нестачі,
Усе почувається добре, бо все й без того налякане.
Здаються дощі напрокат. Сьогодні душа най плаче:
У неї назавтра відліт, нехай попрощається з маками.

Загублені очі в степах. Заплакали риби на вогнищах.
Мурахи сповзлися в метро, рятуючи спину беззахисну.
З землі проросли ланцюги, під магму відходять родовища, –
Цятки ще здаля миготять: напевно, летять сюди птахи сну.

Скелети воронячих зграй воротами райськими граються.
Творіння на ладан живуть, легені космічні просмажені.
Коноплями дірку заткнуть, щоб ще збереглась гравітація;
За ґратами чути «амінь» - напевно, на вухо хтось каже мені

Забуті слова ієроґліфів, розкришені хлібом розтанулим,
І відьми на крихти летять, і гори укріплюють буддами…
Устигли згоріти сонця, у Лету засніжену канули,
Істот залишивши на ніч настінними фотоетюдами.
      12.о8.2оо8