Пророцтвом набиті кишені – страхуються від нестачі, Усе почувається добре, бо все й без того налякане. Здаються дощі напрокат. Сьогодні душа най плаче: У неї назавтра відліт, нехай попрощається з маками. Загублені очі в степах. Заплакали риби на вогнищах. Мурахи сповзлися в метро, рятуючи спину беззахисну. З землі проросли ланцюги, під магму відходять родовища, – Цятки ще здаля миготять: напевно, летять сюди птахи сну. Скелети воронячих зграй воротами райськими граються. Творіння на ладан живуть, легені космічні просмажені. Коноплями дірку заткнуть, щоб ще збереглась гравітація; За ґратами чути «амінь» - напевно, на вухо хтось каже мені Забуті слова ієроґліфів, розкришені хлібом розтанулим, І відьми на крихти летять, і гори укріплюють буддами… Устигли згоріти сонця, у Лету засніжену канули, Істот залишивши на ніч настінними фотоетюдами. 12.о8.2оо8
|