***
Це просто Повість врем’яних літ, конспект,
і я в жоднім разі не чернець Бертольд Шварц.
Як забракло пороху, Бертольде Брехт,
брязни брезклим літописом – нехай по швах.
Просто це пошук проса – з роси й води –
для безпечного виходу з нір – він зник,
експедиція в пункт “а піди знайди”,
безнадійна втеча від пацючих пик.
В цьому хаджі харч нам – таро і ямс.
Тригрошовому оперу Мекка – ніж.
Як серпом по деці, де стіл був яств,
Криштальнахт – це просто така собі
                                                       ніч,
наче Варфоломіївська. Щуролов –
на кшталт Гаммельнського – дудку макнув із Бермуд
в колбу із миш’яком, з часу слово змолов,
ну, а що з каламутного – так і сам баламут.
Я, вважайте, бременський теж музикант,
не віслюк, не собака, та гусак і зух.
Додаю у печінку свою мускат,
пащекую свій пасквіль не задля показух,

видаю справжні зблиски за пряність якусь,
додаю тривіальності присмак гіркий,
неспалимий спаскуджено бачу кущ,
наче повість буремно вагітних років.
Не пасують паси ремінні – недарма
обмотали, повискуючи, барабан,
і не вискочиш – ні реверса, ні гальма, ні
                                                        керма,
навіжена, накручується судьба.
Де різьба зривається, гайки у вирій летять,
в пари – пісня пісень полум’яних років.
Збожеволіти можна від цього виття,
Та яке там! Збочити у заблуклі віки.
Це плазують полями плазми роки,
пісня вмерлої віри, зотліла зола,
адже й сам я не Бертолет який,
аби сіль додавати до вибухового зла.