укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44608, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.03.17
Роздрукувати твір

Володимир Самійленко

ПОКИ ЖИВУ І ДАЛІ

Ада Негрі

Мені казали: "Ти не знаєш сміху,
Твій вірш гіркий сумує й проклина,
Ти з пісні вигнала потіху
Й музику поцілунку, що тріпоче
Під сонцем, чарівна.

Тобі не знана ясна пісня Феба,
Що, з себе вбрання скинувши тісні,
Як жителька колишня неба,
Ширяє вгору й прибирає хмари
У квіти запашні".

Мені казали ще: "Де ти вродилась,
Поетка злиднів і віщунка зла?
Чи фея зла тобі з'явилась
І закляла в колисці?" Я ж сказала:
"В халупі я зросла.

Я виросла в багні; мені світило
Не дуже світло сонця осяйне,
А гімни радісні глушило
Всесвітнє нарікання й плач, що тісно
Обвинули мене.

Мене дощі червоні поливали
Крові гарячої найкращих тих
Обранців, що життя поклали
Там, де свобода падала й на поміч
Собі скликала їх.

З домів, що робітничою юрбою
Гудуть, киплять, немов бурхливий вир,
Де всяк зомлілою рукою
Хапається за хліб, здобутий тяжко,
Немов голодний звір,

З похмурих фабрик, де невпинним рухом
Залізні звірі - мОтори гудуть
І димом та отруйним духом
Червону кров сухітним робітницям
З'їдають і псують,

З рижевих нив, затоплених водою,
З ланів, з пісків неплідних, з камениць,
Де за високою стіною
В ім'я Господнє стільки марно гине
Монахів і черниць, -

До мене йде, до мене йде невпинний
Гарячий плач, що вічно не вгава,
Зловісний голос, неодмінний,
Сумний, як крик сови вночі, як хмара,
Що сонце закрива.

Втікають радощі й краса від мене,
Втікають сонячні веселі дні
Й кохання почуття шалене,
Зника сп'янілість поцілунку, й тільки
Зістався сум мені.

Але той сум не хоче покоритись,
Той сум стає святим, ідучи в бій.
Та сила не дала схилитись
І Прометеєві, коли його прикуто
На скелі кам'яній.

І линуть мої співи, смутку повні,
Понад юрбу бліду, що залягла,
Як поле гірської льодовні,
Де застигають, замерзають крила
В підбитого орла".

1924
© Володимир Самійленко
Текст вивірено і опубліковано: Олександр Некрот

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні