Зима. Сумнішають хатини;
Поля замерли в тихім сні;
Пташки в далекії країни
Несуть кохання і пісні.
Та де б вони гніздо не звили,
Все будуть край наш пам'ятать:
Пташки, що в вирій одлетіли,
З весною знову прилетять.

Їх виганяє доля з хати,
І нам сумніш стає, ніж їм:
Тепер ніхто нас утішати
Не буде співом чарівним.
Летіть же ви в країни милі
Щасливим людям щебетать!
Пташки, що в вирій одлетіли,
З весною знову прилетять.

Немов пташки, до гнізд прикуті,
Ми заздримо легким пташкам.
Негодонька, морози люті
З півночі йдуть на горе нам.
О, чом же ми не маєм сили
Летіти, зиму переждать?..
Пташки, що в вирій одлетіли,
З весною знову прилетять.

Вони нас, бідних, і згадають,
І тільки вернеться тепло,
Старого дуба відшукають,
Де їх гніздо торік було.
Щоб знали ниви почорнілі,
Що прийдуть дні щасливі вп'ять:
Пташки, що в вирій одлетіли,
З весною знову прилетять.