Є у слові убивча сила:
Вцілиш – і нема висоти.
Якщо птаху судились крила –
Хай летить!

Анатолій Криловець


20 лютого 2014 року Анатолію Криловцю та Павлу Кричевському виповнилось 106 років, правда на двох, як віджартовується Анатолій, але не тільки. В цей день з появою збірки перекладів поезій «Птаху судились крила / Бабочкин рай» узаконено цікавий творчий тандем «Кри + Кри». Абсолютні ровесники за датою народження, тезки за першими буквами прізвищ стали справжніми побратимами у поезії.
Збірка зацікавлює читача вже з першого погляду і дотику, адже видана у форматі книги-білінгви – дві обкладинки, дві мови, два автори. Тримаючи у руках ніби одну книгу, насправді читач володіє цілими чотирма - власне поезії авторів та їх переклади.
Крилаті рядки оригіналів віршів та не менш крилаті їх переклади, які переплелися у збірці яскраво вираженою образністю, філософською глибиною, численними метафорами та тонкими відчуттями світу тісно і вправно зав’язали поетичні стосунки авторів, черговий раз підтвердивши існування крилатого тандему. Видання збірки такого формату на тлі сучасних подій в Україні наперекір амбіціям політиків, кривавим іграм та створеної внаслідок цього прірви між братськими націями стало своєрідним прикладом єдності двох слов’янських мов - української та російської, прикладом побратимства двох народів, прикладом цілісності та закликом до миру. (?)
   У збірці поезія авторів поєднана не лише перекладом один одного, а й ліричністю та гумористичністю їх творчості. При цьому, Анатолій та Павло залишаються індивідуальними, окремо оригінальними у формах,  образах, сприйнятті світу, різними у тематиці. Анатолій ніби вивертає назовні все, що ховається далеко всередині, відкриваючи його значення і сутність, спонукає читача глибше замислитися над окремими речами. Павло бачить всі ці таємниці, споглядаючи зовні, через природу, заставляючи уяву читача не лише бачити, а й відчувати кожен її рух, звук, дотик.
Анатолій Криловець – сміливий у виразах, цікавий у образах і глибокий у думці поет, перекладаючи Павла Кричевського, чітко зберігає та передає створені ним поетичні образи, проте у власному, властивому лише йому спогляданні та мовним різнобарвністю та колоритом.

Мы постигали, и чтоб не остыло
Сердце – в ладонях надежно укрыла
Робко и бережно
Перед грозой.

Ми осягали, і щоб не схололо
Серце – долоньками, мов заборолом,
Ніжно прикрила
за мить до грози
……………………………………

Перед грозой
воспылал горизонт
Сотнями свеч у тебя за плечами,
Сердце в ладонях упруго стучало

Перед грозою
у сто свіч краси
Обрій спахнув за твоїми плечима.
Стукало серце в долонях пречинне»

(«Перед грозою» / «Перед грозою»)

   Анатолій майстерно шліфує українським словом створені Павлом відчуття і при цьому вдало передає авторський зміст твору та форму його  вираження:

По лунной дороге отправимся вглубь
Улыбки и сна и, вернувшись к рассвету,
Мы солнца найдем золотую монету,
Зарытую в ночи сгоревшей золу.

На місячне сяйво удвох навпростець
В край снів і усмішок полинем охоче.
Злотисту монету у попелі ночі
Ми знайдем – ранковий ясний промінець.

(«Колыбельная» / «Колискова»)
   
Оживают тени – ночные птицы
Их глаза излучают свет.

Оживають тіні – ці птахи нічні.
Еманують їх очі світло.

(«Невидимая, не воплощенная в слово…» / «Невидима, не утілена ще у слово…»)
   
   На одній із презентацій Анатолій зізнався, що любить перекладати ті вірші, які «чинять опір». І дійсно, читаючи вірш за віршем переконуєшся у цьому, спостерігаючи, як це робить справжній чоловік-завойовник, але в даному випадку – поет-мовознавець. Проте, вправно володіючи  українською мовою, Анатолій-перекладач знаходить підхід до «здобичі» і не лише гнучко, але й винаходить цікаві варіанти перекладу.
   
Я к жизни плыл назад,
Роняя смерть:
Ведь буки аз,
Когда язык обрел
Земную твердь –
Вот мой рассказ.

Я плив назад в життя,
Згубивши смерть:
Ге-ве-бе-а…
Про все вам розповім -
Язик, мов твердь,
Знайшов слова.

……………………………………

Он прочен,
И текут, и тонут дни.
Аз буки ведь.
И Я течет.
И Я течет в Они.

Він тут! Міцний!
Течуть і тонуть дні.
А-бе-ве-ге.
І Я тече.
Тече Я у Вони.

(«Робинзон: как все было» / «»Робінзон: як усе було»)

   Окрім ідеї та змісту, Анатолію також вправно вдається зберегти  полісемантичність та метафоричність поезії Павла Кричевського, її динамічність та мелодійність звучання.
   
Красивый закат получился – омытый в глазах
Случайно. Влагой ночной – самой чистой из влаг.

Красивий ми захід омили в очах та й на двох.
Волога нічна – найчистіша на світі з волог.

(«Поезд ушей» / «Поїзд відійшов»)

   Далі, перевернувши книгу і прочитавши переклади творів Анатолій Криловця у інтерпретації Павла Кричевського, читач може відчути вже і себе окриленим. Адже з-під пера Павла доволі цікаві та глибокі вірші Анатолія стають іще цікавішими, набуваючи інших, навіть скоріше додаткових відтінків і виграючи в уяві читача дещо іншою кольоровою гамою.

П’ю, немов молоко, я туман у долині,
Крає серце розпачливий крик журавлів.

Я туман-молоко п’ю из чаши долины,
Мне осенние тени на сердце легли.

(«Правда – жовта трава…» / «Правда – желтые травы…»)

   Павло у своїх перекладах, намагаючись зберегти найменші дрібнички змісту та найтонші відчуття автора, делікатно і вправно проникає в уяву та свідомість ліричного героя, проживає разом із ним кожну мить.

А я прожити вік свій міг
Десь поза раєм.
Тож цілий світ кладу до ніг
Тобі навзаєм!

А я всю жизнь прожить ведь мог
Вдали от рая.
Готов весь мир сложить у ног,
Но мало – знаю!

(«А за похміллям знову хміль…» / «А за похмельем снова хмель…»)

   Хочеться відмітити високий рівень художності та творчої винахідливості перекладача:

Цівочка по цівці –
Світло аж бринить.
Павучки-звязківці
Дзвонять у блакить.

Звонкой струйкой чистой
Свет стекаетв сад.
Паучки-связисты
В синеву звонят.

(«Цівочка по цівці…» / «Звонкой струйкой чистой…»)

   Проте, у перекладах важко не помітити і самого Павла Кричевського, з притаманною йому грою слів та багаточисленністю метафор. Він не намагається пристосуватися до автора та слідувати його мовним прийомам та правилам, а вправно володіючи власною мовою, створює щось нове. І, як відмітив у своїй анотації до збірки «В расширяющемся круге света» Игорь Касьяненко «И если бы переводимый автор взялся теперь за обратный перевод перевода, то я не уверен, что у него вышло бы то же стихотворение, с котрого начиналась вся эта литературная игра».

Звізда осяє верх і низ –
Весь небосхил…
А поки що пручайсь, борись,
Допоки сил.

Прольется нами звездный дождь,
Наступит штиль.
Пока же не сдавайся – до
Последних сил.

(«В борні з собою упадем…»/ «В Боробе с собою упадем…»)

А чи треба це називати?
Повсякчас ти в моїх думках.
Я від тебе стаю крилатим,
Наче птах.

Разве нужно нам называть то,
Чему нету в душе границ?
Вдохновляешь – я вмиг крылатей
Быстрых птиц.

(«А чи треба це називати…» / «Разве нужно нам называть то…»)

   Не зміг Павло оминути своїми перекладами і гумористичні рядки Анатолія, адже автори у своїй творчості схожі як у манері жартувати, так і за гостротою і актуальністю змісту твору.

Світку білий, скільки чув ти це!
Юно так зістарений мужчина
Й дівчина з усміхненим лицем.
І розмови тчеться павутина:

-   Шістдесят? – здивовано звела
-   Дві брови, мов крила лебедині. –
От би вам нізащо не дала!
-   Але ж я і не прошу, дитино.

Повторялось в мире много раз:
Моложавый, но в годах муччина.
Девушка. Улыбка карих глаз.
Разговора ткется паутина.

- Шестьдесят? – И, словно два крыла,
Брови вверх взлетели птицей юркой. –
Ни за что бы Вам я не дала!
- Но ведь я и не прошу, дочурка!

(«Світку білий, скільки чув ти це…» / «Повторялось в мире много раз…»)

   В окремих перекладах Павлу вдається не лише чітко передати зміст і настрій твору, а й висловити те, що автор залишив читачу між рядків:

На поїздку в Зімбабве
Нам не вистачить грошей.
Нащо сім мені баб? Є
Ти у мне, хороша…

На поездку в Зимбабве
Денег мы не скопили,
Так зачем мне семь баб? Есть
Ты – их всех сексапильней!

(«Зімбабве» / «Зимбабве»)

І, підсумовуючи враження від прочитаного хочеться сказати, що з кожним віршем, з кожною строфою відчувається запальний поетичний азарт авторів у проведеній роботі з перекладу творів один одного. Хочеться навіть говорити не про проведену ними роботу, а про розпочату поетичну гру і вона доволі цікава та настільки азартна, що читач мимоволі сам включається у неї. А далі – інші світи, висота, політ.
   Тому, на завершення хочеться побажати КРИлатим авторам крутих віражів та безкрайого творчого неба!

Какое небо чистое, смотри!
И светится как будто изнутри.
Тем светом все несказанное дышит

И выдыхает звезд прозрачный слой –
То хрупкий мир всех самых первых слов.
Смотри в него, и ты его услышишь.

Павел Кричевский