Ніч

Моє місто,
Цегла і бетон – його м”ясо.
Його дух диким вітром свистить
В осліплених шибках.

Моє місто –
Мільйони тон каміння
Дихати не дають його горам.

Моє місто,
Я з того, що й ти, мабуть, тіста,
Я твій нічний кажан.
Не з тих, що світять ліхтарями очей зі стовпів на дорогу.
Я з тих, хто п”є твій нічний морок, як свіжу кров.

Моє місто.
Твій дух виганяють із тебе
Й залишається тільки м”ясо –
Цегла й бетон.

Склом згори побризкали
Й ось тобі готове
Диявольське брязкальце
На Святих горах.

Я вже й не знаю,
За цими бридко-рожевими хмарами чи є зірки?
Чи може й там біг-борди:
“Вкоротіть собі віку тільки в нашому крематорії!!!”???


День

Моє місто летить крізь час
Вповзає у вічність зміями своїх узвозів
Шелестить і лоскоче нас
Пагонами своїх хмарочосів.

Моє місто – не Рим, не Сіон
Тут велич і святість у косу жіночу вплетені
Тільки тут – лаврських святих пантеон
І смачно так пахне …
Котлетами
по-київські,
Каштанами,
що цвітуть
по-київські
Дніпром,
що неквапно несе свої води повз Київ,
Повз моє місто…

і летить разом з ним крізь час,
щовесни сивіючи абрикосами
тільки тут – і пихатий Прем’єр-палас
і Троєщина – з недобудованими колоссами.

Моє місто, довіку – храм,
Куполами у небо вкресаний,
Квітує щороку на радість нам
Своїми свічкастими веснами.