Микола Мартинюк

Хайку зимового саду

Переклад з Павла Кричевського

* * *
За ніч зима злизала
наші сліди й пташині,
як близьких і рідних – вокзали.
* * *
В саду білошкірім раннім –
калини червоні грона.
Наш день хтось поранив.
* * *
Ці поквапи надто дешеві.
Наспіх пам’ять дрижить од страху,
як пішак при ферзеві.
* * *
Нам замети слів – марнота:
ми мовчанням до себе стежку
відшукати маємо там.
* * *
Звірся про зиму й вічі.
Ллється в сад тінява зграя
омелюхів, як в нас – вічність.
* * *
Палає взимі дужче пристрасть,
ніж сни й вогонь у каміні.
Вигораємо з нею й ми всі.
* * *
Влітку сад, бджіл повен,
гув темну казку про вічне.
Тепер душі пречисті їх ловить.
* * *
Птахи зиму вгорі читають:
в стрічках крон і гілок дерев –
всіх сніжинок наймення тайні.
* * *
В небі вишивка зграй проста.
Скільки літер в таємній в’язі?
Усміхнись, як злічив до ста.
* * *
Біло-чорний зимовий сад.
Дві сороки з гілок знялися –
то прийдешнього зими летять.
* * *
Снять алеї сни мовчазні.
Сад заснув і в сні обернувся
в ліс зимовий на мерзлім вікні.
* * *
Ніч прозора, напруж тільки зір
крізь слова і завії звуків.
В ній відлунюють дзвони зір.
© М. М., переклад з російської, 2017–2018


Павел Кричевский

Хайку зимного сада

* * *
За ночь зима слизала
наши следы и птичьи,
как родных и близких – вокзалы.
* * *
В саду белокожем раннем
калины краснеют гроздья.
Наш день кто-то ранил.
* * *
Спешить больше некуда. Спешка –
это память дрожит от страха,
как в тени ферзя пешка.
* * *
Нам сугробы слов не нужны:
мы молчаньем к себе тропинку
среди них отыскать должны.
* * *
Зиму и взгляд доверь мне.
Льётся в сад тёмная стая
свиристелей, как в нас – время.
* * *
Зимой страсть пылает сильнее,
чем сны, чем пламя в камине.
Мы горим и сгораем с нею.
* * *
Летом сад пчёл слушал –
темную сказку о вечном.
Теперь ловит их белые души.
* * *
Птицы сверху читают зиму:
в строчках веток и крон деревьев
скрыто каждой снежинки имя.
* * *
Небо вышито вязью стай.
Сколько букв в этом тайном тексте?
Улыбнись, досчитав до ста.
* * *
Бел и чёрен зимою сад.
Две сороки вспорхнули с веток –
то грядущие зимы летят.
* * *
Видишь сон притихших аллей?
Дремлет сад, во сне превратившись
в зимний лес на замёрзшем стекле.
* * *
Ночь прозрачна, в неё посмотри
сквозь слова и метели звуков.
Звоны звёзд у неё внутри.