Де б не був я, невеселий подорожній,
Де б крилом не міряв небо голубе,
Починається базікання безбожне:
Бе-бе-бе-бе, бе-бе-бе-бе,
Бе-бе-бе...
Про собаку, про нащадків, про омлет
І про лікаря, що вправив їй коліно.
Я з собою не тягаю кулемет,
А тягав би - не вагався б ні хвилини.
Я не тямлю, як при кожній метастазі
Вона змішує усе в єдиній фразі.
Збунтувався. Обірвав скрипучу мову,
Що нав*язла на душі, як тертий сир.
Відійшла. Але за мить підходить знову:
Тир-тир-тир-тир, тир-тир-тир-тир,
Тир-тир-тир...
Співрозмовника не бачимо, бо це
Наш Славуня - він такий хороший хлопчик.
Краще б воєм був з розлюченим лицем
І характер мав не янгольський, а вовчий.
"А Шлапак назвав Потапову "Царівна."
"А Каплан казав, що мій сонет - нерівний."
Мовчки зносити таке було ганебно.
"Не потрібен той Шлапак мені. Авто...
Перервала, наче так було і треба:
Ква-ква-ква... Ропуха в сірому пальто.
"Та машина - то дрібниця. От мій син
Говорив, щоб я сонетів не писала."
Дяка небу, ледве чутний шепіт шин
Допоміг не наковтатись віпросалу.
Далі слухати ці "витончені перли"
Не було вже ні бажання, ані сперми.
Поринає у тусівки молодь наша
І збирається у хмари грозові.
Ні, я зовсім не про те, щоб Броський Паша
Став на місце балакучої вдови.
Якби я критикував її сонет -
Став би нелюдом і ворогом народу!
Їй же пхати всім у вуха свій омлет
Можна всюди, незалежно від погоди.
Як візок, що торохтить без інтервалу:
Підповзе - і ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла.
Часом старість - надокучлива імла,
Що блошицею стрибає всім по вухах.
Толкунова теж не дівчинка була,
Та про неї все ж не скажеш "Цокотуха".
***
МП-884
Где бы тень моих штанов ни оказалась
относительно петляющей тропы –
начинается рассказ во всю базарность:
пы-пы-пы-пы,
пы-пы-пы-пы,
пы-пы-пы!
И про дочку, и про внука, и про кур,
и про доктора, что вправил ей колено…
Я пока что не ношу с собой кобур,
а носил бы – всё б решалось беспроблемно.
Не пойму лишь, как при каждом метастазе
удаётся всё смешать в единой фразе!
Попытался воспротивиться потоку
разговорчивой хандры, жующей сыр.
Отошла. Но миг спустя подходит сбоку:
тыр-тыр-тыр-тыр,
тыр-тыр-тыр-тыр,
тыр-тыр-тыр!
Собеседника не чувствуем. Зачем?
Это ж Славик – крёстный сын любой кухарки.
Полукровка…
Лучше б чистый был чечен,
отличающийся честью волчьей марки!
«А Шлапак сказал Потаповой: царица!
А на мой сонет Каплан покойный злится!..»
Как-то сам решил я ей открыть расклады:
«Мне не нужен ваш Шлапак. Автомоби…» –
перебила, будто было так и надо:
хря-хря-хря… холера, мать твою еби!
«На фига тебе машина? Вот мой сын
говорит, чтоб я сонетов не писала…»
Сквозь отключку лишь волшебный шелест шин
не давал мне наглотаться випросала.
Слушать дальше эклектические перлы
не хватало ни терпения, ни спермы.
Группируются толковые подростки –
я кошусь на их смешки и гребли рву.
Нет, я вовсе не о том, чтоб Паша Броский
заменил мне говорливую вдову.
Просто если б я прервал её сонет, –
это было бы неслыханное хамство!
Ей же встрять в мой спор с товарищем – ан нет:
так и надо. Как бы я ни трепыхался.
Говорим про эдельвейсы, про кефир ли –
подойдёт… и ширли-пырли, ширли-пырли!
Если возраст – оправдание хамла,
рассужу-ка максимально объективно:
Толкунова ей ровесницей была,
но… уж где, а тут не скажешь «Вафлентина».
|
