укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2014.10.15
Роздрукувати твір

Павло Кричевський

***

Василь Кузан

Поэты умирают часто,
Чаще, чем не поэты,
Их души взлетают в небо,
А руки их, словно крылья, -
Жаждут всегда полета.

Поэты умирают просто,
Как листья летят с березы.
Пришла холодная осень,
Последняя, как сиротство, -
Лишь осень сестра поэта.

Поэты умирают утром,
Но без бутылки похмельной,
Без грезы, которую нужно
Искать,  ждать снова и снова,
Как будто новую шлюху.

Поэты умирают быстро –
Им некогда жить в прозе,
Ведь вечно на полдороге
Ведь Муза  - вот, на пороге
Со словом , что было первым.

Поэты умирают рано,
Их надо любить сегодня,
Ведь присно веков вовеки
Им больше не пригодятся
Цветы или поцелуи.

Поэты умирают вечно,
Ведь вечно в поиске смерти,
И просят искренне: «Верьте!»
И непосредственны слишком,
А нужно  им быть  другими.

Поэты несут на плаху
Свою  лебединую песню,
И осени позднюю радость
Не успевают выпить…
Поэты жить не умеют.

2014

Василь Кузан

*   *   *
Поети вмирають часто,
Частіше, ніж не поети.
Їх душі летять у небо,
Їх руки, наче крила, -
Завжди потребують лету.

Поети вмирають просто,
Мов листя летить з берези.
Надворі холодна осінь,
Остання, немов самотність, -
Єдина сестра поета.

Поети вмирають зранку
Без пляшки, що на похмілля,
Без мрії, яку потрібно
Чекати й шукати знову,
Неначе нову повію.

Поети вмирають швидко –
Їм ніколи жити в прозі,
Бо вічно в напівдорозі,
Бо Муза стоїть на розі
Зі словом, що було першим.

Поети вмирають рано,
Їх треба любити нині,
Бо прісно вовіки вічні
Їм вже не потрібні будуть
Ні квіти, ні поцілунки.

Поети вмирають вічно,
Бо вічно шукають смерті,
Бо надто вони відверті
І надто безпосередні,
А бути потрібно іншим.

Поети несуть на плаху
Свою лебедину пісню,
І осені радість пізню
Уже не встигають пити…
Поети не вміють жити.

© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні