Павло Кричевський***Василь Кузан
2014 Василь Кузан * * * Поети вмирають часто, Частіше, ніж не поети. Їх душі летять у небо, Їх руки, наче крила, - Завжди потребують лету. Поети вмирають просто, Мов листя летить з берези. Надворі холодна осінь, Остання, немов самотність, - Єдина сестра поета. Поети вмирають зранку Без пляшки, що на похмілля, Без мрії, яку потрібно Чекати й шукати знову, Неначе нову повію. Поети вмирають швидко – Їм ніколи жити в прозі, Бо вічно в напівдорозі, Бо Муза стоїть на розі Зі словом, що було першим. Поети вмирають рано, Їх треба любити нині, Бо прісно вовіки вічні Їм вже не потрібні будуть Ні квіти, ні поцілунки. Поети вмирають вічно, Бо вічно шукають смерті, Бо надто вони відверті І надто безпосередні, А бути потрібно іншим. Поети несуть на плаху Свою лебедину пісню, І осені радість пізню Уже не встигають пити… Поети не вміють жити. © Павло Кричевський |
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”
Написати відгук в книгу гостей автораУ випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.
