Я впізнавав тут кожне плесо,
Душа торкалася до віт.        
- День добрий! – я шептав березам.
- День добрий! – чулося в одвіт.

І серце билось так незвично,
Немов у дні юнацьких літ.
- День добрий! – привітав я річку.
- День добрий! – чулося в одвіт.

Ішов туди, де міг напиться,
Від спраги був не милий світ.
- День добрий! – я казав криниці.
- День добрий! – чулося в одвіт.

Шукав я, вдячний, добре слово,
Землі вклоняючись за квіт:
- День добрий вам, гаї, діброви!
- День добрий! – чулося в одвіт.
1989


ДЗЕНЬ ДОБРЫ…

Няхай сабе здаецца, можа, –
Як прыязджау дамоу не раз:
-Дзень добры!..– я шептау бярозам.
-Дзень добры!..– чулася у адказ.

І сэрца білася так гулка,
Нібы дауно у юначы час.
-Дзень добры!..–  віншавау рачулку.
-Дзень добры!..–  чулася у адказ.

Я йшов туды, дзе мог напіцца,
Каб смагі жар сышоу, пагас…
-Дзень добры!..– я казав крыніцы,
-Дзень добры!..– чулася у адказ.

Удзячнасці шукау я словы,
Казау іх шчыра, без прыкрас:
-Дзень добры! Вам, гаі, дубравы!
-Дзень добры!..– чулася у адказ.