укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2012.09.22
Роздрукувати твір

Ігор Федчишин

Cонетне



Не знаю я чому мій край віками
чужинці поучали канчуками
і роздирали, як сукна сувій.
Неначе краєм бродить рабовій,
якого вже не відмолити в храмах.

Чи може ми вродились не такі -
боязкі, полохливі, заслабкі,
і не судилось мати нам держави?
Але ж були у нас сторінки слави
і світ нас мав за вправних вояків.

Чи надто мирні і не любим війн,
чи забагато їх вже пережили,
чи хлібосіїв кров тече по жилах,
яка кипить як лиш нещастя дзвін?

--------

Так, предки - скотарі і сіячі
ще із часів доби енеоліту
до цих земель тулилися, як діти,
робили рала скорше як мечі.

Напевне дух прадавньої Аратти
нас кличе землю щедру обробляти,
хліби ростити, а не воювать.

І хто у край наш не забрів би згодом -
на клич землі разом з її народом
ішов до плуга перше, чим на рать.

Тут були яси, скіфи і сармати
приходилось не раз їм воювати
із готами і гунами, та анти
усіх навчили землю шанувать.

------

Із них і ми, нащадки мужніх воїв,
та завойовництвом ніколи не жили,
лиш боронили край, коли війною
погрожували люті вороги.

Так би і було, може, дотепер,
коли б не ті густі князівські чвари,
що послужили роздрібом держави,
а в душах оселився люципер.

Бо, коли роздріб - здобич неважка
ні для орди, ні всяким довгоруким,
і рідну землю віддали на муки,
бо не знайшлося князя-ватажка.

Коли мужі воюють за корону,
то де для краю взяти охорону?

--------------

Була козацька ще у нас держава,
і знов земля в надії ожила,
але гетьмани, позмагавшись в славі,
себе спалили і її дотла.

Ще скільки раз відважні відчайдухи
кидались в битву із темниць задухи,
але та кров у жилах хлібосіїв
нам не давала взяти в руки меч.

Невже й тепер відстоять не зумієм
і похороним заповітну мрію
своїй і Божій волі всупереч?!

Чи рішимось, з"єднаємося з духом
славетних предків і тоту розруху
зупинимо, як смертовісний смерч!

2012
© Ігор Федчишин (Борода)
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні