Дякую, Боже, уже підросло
Гордих поетів нове покоління.
Та не бере воно в руки весло,
Мова, як море, – йому по коліна.

Литі рамена і сила в руках,
Швидше-но сходьте, егей,  із дороги!                
Небо труснувши, ідуть по зірках,
Ніби по келихах битих, у ногу.

Швидко ідуть, бо не маючи крил,
Просто і легко – ні неба, ні мрії.
Струни душі, то напруга для жил,
Муза – і слова сказати не сміє.

Друже, тримай-но міцніше весло,
Мова, як море, і треба вітрила.
Слово кигиче – ставай на крило,  –
Сміло, завзято, як птах легкокрилий.