«Що посієш, те й пожнеш»

Фонтан зітхне. Та стихне гомін.
Край неба смерком опливе.
Фантазій вишуканих промінь
у дійсність маревом вплете
неначе чаєм змитий вечір...
Мара на сірім тлі вікна
закутає у присмерк плечі
та ворухне фіранку сна.
Чаруючим фантомом ночі
встановлено хисткий кордон.
Вчорашній день піти не хоче,
герані стиснувши вазон,
яка розквітла вже сьогодні.

Тонке мереживо межі,
між завтра та напередодні,
склика женців до міражів.


Анжела Константинова

Случайная фантазия

«Что посеешь, то и пожнешь»

Фонтан чуть фыркнет. Смолкнут речи.
Свод неба ночью истечет.
Фантазии живая речка
реальность небылью влечет
в размытый морем чайный вечер…
Нечеткий профиль у окна,
накинув тень свою на плечи,
чуть тронет занавеску сна.
Чарующим фантомом ночи
проведена незримо грань.
Вчерашний день не очень хочет
уйти, цепляясь за герань,
цветущую почти сегодня.

На стыке завтра и вчера
раскинет жизнь свои угодья,
где каждый свой пожнет мираж.