*** Горит сосна — на зло, не на добро. Горит сосна — багряно-черный веер над лесом веет. Льнет горячий ветер к девчонке чернобровой, чернобро... Ну что ж вы не отпустите домой? — стеная, Галя криком причитает — но лишь бутоны пламя распускает, а Бог молчит — всевидящий немой. К сосне, на смех, привязана косой — белеет болью... Нет — белее боли... Гуляют казаки на тризне доли, пресыщенные девичьей красой. ...Домой, к родимой мамочке хочу, о, Боже милосердный — отпустите... О, Господи — свой лоб перекрестите... Вы только отпустите, я — смолчу... Горит сосна — на зло, не на добро сосна пылает — льёт свою живицу. Вот — Господин, целуй его десницу, ой, чернобровая ты, чернобро... Прости меня, горящая в огне. О, как же белизна твоя болела, как боль твоя болящая белела — огнем испепеляющим во мне. Василь СТУС * * * Горить сосна — од низу до гори. Горить сосна — червоно-чорна грива над лісом висить. Ой, і нещаслива ти, чорнобрива Галю, чорнобри... Пустіть мене, о любчики, пустіть! Голосить Галя, криком промовляє і полум’я з розпуки розпукає, а Пан-Господь — і дивиться, й мовчить. Прив’язана за коси до сосни, біліє, наче біль, за біль біліша, гуляють козаки, а в небі тиша, а од землі — червоні басани. Ой любі мої легіні, пустіть, ой додомоньку, до рідної мами. Зайшлася бідолашна од нестями і тільки сосна тоскно так тріщить. Горить сосна — од низу догори сосна палає — од гори до низу. Йде Пан-Господь. Цілуй Господню ризу, ой чорнобрива Галю, чорнобри Прости мені, що ти, така свята, на тім огні, як свічечка, згоріла. О як та біла білота болила о як болила біла білота!
|