Пройти не узнавая, медлено, неспешно,
Черкая рукавом по листьям золотым...
Во всех твоих мирах потери неизбежны.
И прошлого следы развеются как дым.

Услышишь голоса, влекущие в глубины
Кипящего ключом отвара колдуна.
Нет родины, нет правды - сказки да былины,
По сути - ничего. А то, что есть - война.

В пучины, в чураи, в елены и малуши,
В последний лютый выдох, в сквозняк из черноты!
... О, царственны тела, неопалимы души,
Да колья из осин, березы - на кресты...


*** Павло ГІРНИК

Повільно перейти, нічого не впізнати,
Черкнути рукавом проз листя золоте…
Такі тобі світи, такі з тобою втрати,
Такий по всьому слід, що димом поросте.

Зачуєш голоси, що тягнуть у глибини,
Розрухуючи жорна відьмацького млина.
Немає тобі правди, немає батьківщини,
Немає вже нічого. Що б не було — війна.

В безодні, в чураї, в гелени і малуші,
В останній лютий віддих у протяг з чорноти!
…О царственні тіла, неопалимі душі,
Осикові кілки, березові хрести…