Неогекзаметр

Часто, былое пытаясь мыслить как образ единый,
Вижу я озеро в Альпах и парус над ним лебединый,
Ясно в воде отразились тучи, и сосны, и кручи,
Снег на заоблачных пиках, свет проникающий, жгучий.
Будто бы тает на солнце ужаса прошлого зелье,
Годы, истёкшие кровью, в горной омыты купели.

Знаю, когда прожитое уходит в туманные дали,
Мягче становится облик и свет проясняет детали.

Зеркалом Средних Веков, символом давнего мира,
Стал не Рауль де-Камбре в жажде кровавого пира.
Нет, не осада Альби, не кровь, не пожар, не руины -
Прямо над ними, сквозь них, мы видим иные картины:
Замок Святого Грааля, где Парсеваля горнила,
И Беатриче, что Данта к мистической Розе водила.


*** Ігор Качуровський

Неогексаметр

Часто, як хочу недавнє втілити в образ єдиний,
Бачу я озеро в Альпах і парус над ним лебединий,
Чітко відбиті в воді хмари, і сосни, і кручі,
Сніг на вершинах стрімких і світла потоки жагучі.
Ніби розтануло в сонці отруєне жахом минуле,
Роки, забризкані кров'ю, в безодні ясній потонули.

Знаю, коли пережите лишати все далі і далі,
М' якшають риси похмурі, світлішають темні деталі.

Так, із Середніх Віків, синіх глибин потойбіччя,
Нам не Рауль де-Камбре розкриває звірине обличчя.
Ні, не облога Альбі, не пожари, не кров, не руїни -
Інші над ними й крізь них проступають всевладно картини:
Замок Святого Грааля, де Парсеваль на сторожі,
І Беатріче, що Данта веде до містичної Рожі.