Господи, что-то не так,
или я не такой?
Сыплю душой,
как дырявая торба мукой.
Неба комочек имею, глоточек вина,
Бродит похмельный и грязный за мной
сатана.
Так отчего ж маета моего естества?
Иль оттого, что я принял его за слова,
Иль оттого, что закончил пустую
войну,
Ту, что абсурдом поила своим
сатану?
Тяжко - не тяжко, а всё же,
пока я живу,
Свежую на день грядущий имею траву,
Есть и кузнечик,
но песня его не звучит,
Просто, он сам по себе, потому и
молчит.
Всё бесполезное есть,
всё в пустой болтовне,
Только уж - слишком меня,
говорливого, мне.


* * * Павло ГІРНИК

Якось не так воно, Боже,
чи я не такий?
Струшую душу,
як попіл якийсь говіркий.
Маю кавалочок неба, ковточок вина,
Ходить за мною похмільний
брудний сатана.
Нащо, навіщо, чого до мойого єства?
Може, тому, що я маю його за слова,
Може, тому, що спинив ту безглузду
війну,
Безглузд якої колись напував
сатану?
Важко-не важко, а все таки
досі живу,
Маю собі на майбутнє холодну траву,
Маю в траві собі коника,
що не сюрчить,
Просто сам собі є, просто знає,
чого він мовчить.
Маю усе, що не треба,
бо плинне воно і дурне.
І багато мені, забагато мені
говіркого мене.