Моя любовь! Пребудь моей святыней,
в свои благие сны меня смани -
не сделай лишь своей немой рабыней,
мне крылья не обрежь, не обмани.

Пусть не сойдётся белый свет мой клином,
не дай прозреть: зачем же я живу.
И подари, над строем тополиным,
немеркнущего солнца булаву.

Не дай увязнуть в дрязгах суетливых,
не замени тропинками дорог,
чтоб кости не ворочались в могилах
моих и гордых, и лихих дедов.

Ведь их, не меньше нашего, любили
и навсегда предчувствуя уход,
вцепившись в стремя милые тужили,
но что поделать - только до ворот.

А там, а там... Жестокий клёкот сечи
и звон мечей с восхода до зари...
Моя любовь! Я жду с тобою встречи -
в блаженый сон с собою забери.


* * * Ліна КОСТЕНКО

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.