Опублiковано: 2020.08.15
Коцарев Олег
Ия Кива, Ольга Брагина. Подальше от рая; Фоновый свет
Киев: Каяла, 2018.
Вийшли друком книжки віршів двох помітних поеток, які живуть в Україні й пишуть переважно російською мовою, проте в них поступово з’являється щораз більше українських текстів. І — щоб одразу закінчити з «мовним питанням» — якщо Ія Ківа обрала стратегію двомовної збірки, то Ольга Брагіна до своєї книжки взяла суто російськомовні твори.
Брагіна у «Фоновому світлі» загалом надає перевагу римованим текстам, нерідко з римуванням ААББ, та словесна насиченість і ритмічна неоднозначність рядків інколи нагадують і верліброву традицію:
средневековые мастера хотят показать
все эти до и после
Иосиф Флавий собирает всех обилеченных кости
засыпанных пеплом залитых пеной
не успевших к последнему пароходу
некому верить молиться
шить благодарить природу
Тут бачимо структурну спорідненість із побудовою тексту в «Подальше от рая». Ківа надає перевагу верліброві, але такому, що часто ніби грається на межі алітерацій, рими та риторичних повторів:
разломленный тобой хлеб
говорит человеческим голосом
первая половина голосом матери
утверждает что любит тебя
мертвая любовь мертвой матери любит тебя
мертвые любят тебя
мертвые матери любят тебя
Коли ж відійти від суто формального, версифікаційного виміру, у двох наведених уривках легко зауважити, як обидві поетки віддають данину роботі з усталеними словесними і культурними формулами. Від цих формул часто вибудовуються шляхи асоціяцій, формули виявляються об’єктами перестановок, переосмислень, натяків, а ще — постійно і важливо — переліків, «каталогізацій», ритмічних нагнітань і послаблень психологічної атмосфери вірша (зрештою, таких «переліків», що нагадують про класику постмодернізму, вистачає тут і без усталених формул). Тобто, вочевидь, це доволі сильна тенденція.
Від такої моделі поетичного висловлювання Ківа легше відходить у, сказати б, «прозоріші», «розрідженіші» форми:
весняного вікенду
коли ранок ллється олією на волосся
виймаєш себе з шафи сну
наче гарну сукню
в яку не вбирались з торішнього сонця.
Натомість Брагіна залишається віддана стратегії концентрації сенсів, відчуттів, слів — зокрема й коштом спресовування, уривчастости мовлення:
считаете ли вы декаданс поэзией
но играю с одним чуваком
дешевле конечно но важно
сделать лучше чем Рома
мне как всегда Маша кофемашина
это стабильность go Johnny go
девушка надевает пальто надо пробиться
считаете ли вы поэзию поэзией.
Брагіна зосередженіша на імпресії, Ківа — на рефлексії. Але для обох поеток значущим і реґулярним на цьому тлі мотивом є мотив пам’яті: приватної, родинної, суспільної. У Ківи є серія віршів, що осмислюють історію мішаної, мультикультурної та водночас напівзабутої родини у ХХ столітті.
я их могил никогда не видела
не знаю, где похоронены Миша и Лейбе
впрочем, а был ли Лейбе, а был ли Лейбе
где лежат Блюма и Янкель, я тоже не знаю
может быть, буду идти однажды в июле
по Бердичеву, рассматривать архитектуру
не узнаю улицы, на которой все они жили
пройду мимо дома, в котором все они жили
спасибо товарищу Сталину
за историческую память.
Цей та подібні твори Ківи перегукуються з її ж циклом текстів, пов’язаних із нинішньою російсько-українською війною, циклом помітним і таким, що дістав розголос.
«Меморіяльний» вимір Ольги Брагіної явно приватніший, він практично щоразу постає більшою або меншою мірою як проєкція з «країни дитинства».
В обох книжках авторки балансують між глибоким зануренням у тканину мови, асоціятивности, культурологічних подробиць і зовнішнім, навіть суспільним простором. Обидві працюють із пам’яттю, травматичними досвідами. Без обох важко говорити про сьогоднішню російськомовну і двомовну російсько-українську поезію України.
Вийшли друком книжки віршів двох помітних поеток, які живуть в Україні й пишуть переважно російською мовою, проте в них поступово з’являється щораз більше українських текстів. І — щоб одразу закінчити з «мовним питанням» — якщо Ія Ківа обрала стратегію двомовної збірки, то Ольга Брагіна до своєї книжки взяла суто російськомовні твори.
Брагіна у «Фоновому світлі» загалом надає перевагу римованим текстам, нерідко з римуванням ААББ, та словесна насиченість і ритмічна неоднозначність рядків інколи нагадують і верліброву традицію:
средневековые мастера хотят показать
все эти до и после
Иосиф Флавий собирает всех обилеченных кости
засыпанных пеплом залитых пеной
не успевших к последнему пароходу
некому верить молиться
шить благодарить природу
Тут бачимо структурну спорідненість із побудовою тексту в «Подальше от рая». Ківа надає перевагу верліброві, але такому, що часто ніби грається на межі алітерацій, рими та риторичних повторів:
разломленный тобой хлеб
говорит человеческим голосом
первая половина голосом матери
утверждает что любит тебя
мертвая любовь мертвой матери любит тебя
мертвые любят тебя
мертвые матери любят тебя
Коли ж відійти від суто формального, версифікаційного виміру, у двох наведених уривках легко зауважити, як обидві поетки віддають данину роботі з усталеними словесними і культурними формулами. Від цих формул часто вибудовуються шляхи асоціяцій, формули виявляються об’єктами перестановок, переосмислень, натяків, а ще — постійно і важливо — переліків, «каталогізацій», ритмічних нагнітань і послаблень психологічної атмосфери вірша (зрештою, таких «переліків», що нагадують про класику постмодернізму, вистачає тут і без усталених формул). Тобто, вочевидь, це доволі сильна тенденція.
Від такої моделі поетичного висловлювання Ківа легше відходить у, сказати б, «прозоріші», «розрідженіші» форми:
весняного вікенду
коли ранок ллється олією на волосся
виймаєш себе з шафи сну
наче гарну сукню
в яку не вбирались з торішнього сонця.
Натомість Брагіна залишається віддана стратегії концентрації сенсів, відчуттів, слів — зокрема й коштом спресовування, уривчастости мовлення:
считаете ли вы декаданс поэзией
но играю с одним чуваком
дешевле конечно но важно
сделать лучше чем Рома
мне как всегда Маша кофемашина
это стабильность go Johnny go
девушка надевает пальто надо пробиться
считаете ли вы поэзию поэзией.
Брагіна зосередженіша на імпресії, Ківа — на рефлексії. Але для обох поеток значущим і реґулярним на цьому тлі мотивом є мотив пам’яті: приватної, родинної, суспільної. У Ківи є серія віршів, що осмислюють історію мішаної, мультикультурної та водночас напівзабутої родини у ХХ столітті.
я их могил никогда не видела
не знаю, где похоронены Миша и Лейбе
впрочем, а был ли Лейбе, а был ли Лейбе
где лежат Блюма и Янкель, я тоже не знаю
может быть, буду идти однажды в июле
по Бердичеву, рассматривать архитектуру
не узнаю улицы, на которой все они жили
пройду мимо дома, в котором все они жили
спасибо товарищу Сталину
за историческую память.
Цей та подібні твори Ківи перегукуються з її ж циклом текстів, пов’язаних із нинішньою російсько-українською війною, циклом помітним і таким, що дістав розголос.
«Меморіяльний» вимір Ольги Брагіної явно приватніший, він практично щоразу постає більшою або меншою мірою як проєкція з «країни дитинства».
В обох книжках авторки балансують між глибоким зануренням у тканину мови, асоціятивности, культурологічних подробиць і зовнішнім, навіть суспільним простором. Обидві працюють із пам’яттю, травматичними досвідами. Без обох важко говорити про сьогоднішню російськомовну і двомовну російсько-українську поезію України.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.