Як письменникові, як літературознавцю, як керівникові молодіжної літературної формації і як члену журі Всеукраїнського літературного фестивалю «Підкова Пегаса 2011» мені приємно відзначити той цікавий формат, якого набув фестиваль за останні роки. І то добре, що вчетверте відбувався поза офіціозом, не маючи сутнісних ознак шаблонного явища, але й не віддаляючись од широкого фестивального руху в Україні, що дедалі більше набуває популяризації. Із цим особливо вітаю всіх причетних до свята творчості!
Найперше та наймиліше – незаангажованість складу учасників фесту, організаторів і журі, а також перманентне розширення географії конкурсу, про що помітно дбають усі. Особливо відзначу, радше приємно підкреслю, як подолянка, те, що фестиваль зорганізовано на Вінниччині! Цінно, що на паритетних засадах зазвучала власне оригінальна українська й російськомовна поезія України. У цьому контексті мені хочеться пригадати (у форматі конкурсу й поза ним) імена двох авторів із наративним (розповідним) дискурсом ліричного – Юлії Бро (Броварну), члена журі, й Богдана Анта, лауреата конкурсу. Вельми заімпонували мені поетикальні манери Поліни Карамушки й Лідії Капітанової, Лариси Омельченко й Дани Кваші, Олесі Мручківської й Анни Грувер. Надзвичайно приємно було чути поряд із традиційною сьогодні неоромантичною римованою лірикою ритмізований екзистенційний постмодерн, архетипально наповнені верлібри, поезію в прозі.
Щиро вдячна учасникам за той належний інтерпретаційний рівень, із яким вони досить легко позиціонували свої різнорівневі твори, подаючи на зичливий розгляд колег у творчості та журі. Ми не почули, так би мовити, «випадкових» віршів. Зазначу, навіть читання у концертному форматі відбувалося досить невимушено. Звичайно, помітні були окремі моменти хизування творчістю, хоча, можливо, це те експресивно-індивідуальне, що вигідно виділило автора в концертному форматі. Зокрема, яскраве виконання й візуальний епатаж дали можливість Я.Маєві отримати диплом за глядацькими симпатіями.
Не нарікаймо на дощі. Адже для поета – чи не справжній фетиш. Саме так вінницькі, браїлівські дощі увійшли до пам’яті молодих студійців «Інверсії серця» із історичного містечка Бар, що на східному Поділлі, котрі, поцінувавши рівень фесту, ще більше перейнялися ідеєю продовження такої природної й мелодійної національної традиції в ліриці. За плекання поетичної юні фестивалю окрема дяка! Та й роботі журі (приємна праця в товаристві В.Ковальчука, Ю.Бро, О.Кадочникова) дощ не був на заваді, - став акомпанементом.
Звісно, над стихійними враженнями від подій, над емоціями, подарованими текстами й авторами, музичними колективами й бардами тепер дещо вивищується аналіз, дискурсний огляд масштабного смаковитого явища, що органічно вписується у фестивальний поступ сучасної літератури України. Тому серед конструктивних побажань, радше прогностичних візій, – подальше розширення географії конкурсу (охопити б усе Поділля, Буковину, Галичину, Прикарпаття з їх автентично глибоким, ні на що не схожим привільним ліризмом і відчайдушністю!); розширення тематичного кола внутрішніх фестивальних конкурсів; проведення майстер-класів, майстерень і батлів; видання альманаху й антології «Підкова Пегаса», що, звісно, уже на часі.
Отже, дбаймо про мистецтво разом!
Із найщирішими побажаннями

Ірина Зелененька,
кандидат філол. наук
(ГНПУ ім. О.Довженка, БГПК ім. М.Грушевського),
член журі «Підкови Пегаса 2011»