Опублiковано: 2011.01.08
Оксана Шалак
Мовчання Віктора Мельника
Ролан Барт якось зауважив, що поезія – аналог мовчання. Не берусь інтерпретувати Барта, але візьмусь твердити, що Віктор Мельник цю Бартову алюзію цілком інтуїтивно переосмислив. Його інтимна лірика, часом дуже скупа не тільки на промовисті тропи, а й слова загалом (улюблена форма В.Мельника – поезія-мініатюра), відлунює мовчанням. Наче після кожного рядка – три крапки.
Ми мовчимо. Це нас обох сьогодні
Мовчанням судять зраджені слова.
* * *
Це ніч без тебе. Тиша, мов екран,
Спалахує під випадковим звуком
І гасне. Зламаний годинник
Мовчить. Здається, зупинився час.
Мовчання – чи не наскрізний образ «Вибраних ночей». Його полісемантизм дає змогу долучитися до цієї космічної тиші, до цього невимовного щастя, до цього німотного болю – кожному. Віктор Мельник уникає герметизму, його лірика – абсолютно відкрита і прозора. Його «Двоє» - ліричні герої, покликані творити світ, одне одного, добро і любов. Чоловік і жінка у його поезії – неймовірно беззахисні, висмикнуті з контексту буденності, однак затиснуті жорстокими лещатами обставин. Вони – єдине, вони – цілісне і невіддільне, вони – вогонь і вода, світло і темрява, ніч і день… Образ жінки – трохи абстрагований і трохи вигаданий (зрештою, поет завжди має право на вимисел!). Вона – Гостя, Незнайомка, Сіроока Богиня, Власниця невимовленого імени. Ім’я для поета має якесь особливе, я б сказала, ще мітологічне значення, коли «назвати», «дати ім’я», «вимовити ім’я» - означало створити, оприявнити, вдихнути життя. Уявлення про ім`я людини, як втілення і виявлення її внутрішньої суті або душі, має дуже давню історію. Так О.Фрейденберг – відома дослідниця зв’язків міту і древньої літератури, твердила, що первісне слово містило у собі образ тотема. Вже саме називання імені означало наявність тотема, його “живу” присутність. Отже, згодом ім’я цілком асоціювалося із його власником.
Ліричний герой вимовляє ім’я коханої – прикликає її.
Ім’я твоє народжується на краєчку повітря,
Розкотистим «р» готове зірватись у простір…
* * *
Твоє ім’я повторює одна
Краплина з незатиснутого крана
* * *
На іменні твоїм присягну…
Іменем коханої поет називає «своє безсоння», він просить: «Хоч іменем до мене допливи», «Тисячу імен мені вигадуй…»
Ліриці «Вибраних ночей» притаманний живий і дуже зримий пейзаж: природа – не просто тло, це ще один ліричний герой. Тиша дихає, «поцілунок спалахує, як крильця метелика» і «вірш в безгомінні процвів…» І знову – «утлі метелики звуків…»
Слів, ужитих на означення мовчання, - до фіналу більшає. Зрештою, розлука і смерть – теж аналог мовчання. Проте поезія їх перемагає, стрімко вивищуючись навіть над смертю:
Недопалена свічка, навіщось під протяг засвічена,
На десяток рядків, що залишаться після життя…
«Вінницький край», № 2 за 2007 р.
Ми мовчимо. Це нас обох сьогодні
Мовчанням судять зраджені слова.
* * *
Це ніч без тебе. Тиша, мов екран,
Спалахує під випадковим звуком
І гасне. Зламаний годинник
Мовчить. Здається, зупинився час.
Мовчання – чи не наскрізний образ «Вибраних ночей». Його полісемантизм дає змогу долучитися до цієї космічної тиші, до цього невимовного щастя, до цього німотного болю – кожному. Віктор Мельник уникає герметизму, його лірика – абсолютно відкрита і прозора. Його «Двоє» - ліричні герої, покликані творити світ, одне одного, добро і любов. Чоловік і жінка у його поезії – неймовірно беззахисні, висмикнуті з контексту буденності, однак затиснуті жорстокими лещатами обставин. Вони – єдине, вони – цілісне і невіддільне, вони – вогонь і вода, світло і темрява, ніч і день… Образ жінки – трохи абстрагований і трохи вигаданий (зрештою, поет завжди має право на вимисел!). Вона – Гостя, Незнайомка, Сіроока Богиня, Власниця невимовленого імени. Ім’я для поета має якесь особливе, я б сказала, ще мітологічне значення, коли «назвати», «дати ім’я», «вимовити ім’я» - означало створити, оприявнити, вдихнути життя. Уявлення про ім`я людини, як втілення і виявлення її внутрішньої суті або душі, має дуже давню історію. Так О.Фрейденберг – відома дослідниця зв’язків міту і древньої літератури, твердила, що первісне слово містило у собі образ тотема. Вже саме називання імені означало наявність тотема, його “живу” присутність. Отже, згодом ім’я цілком асоціювалося із його власником.
Ліричний герой вимовляє ім’я коханої – прикликає її.
Ім’я твоє народжується на краєчку повітря,
Розкотистим «р» готове зірватись у простір…
* * *
Твоє ім’я повторює одна
Краплина з незатиснутого крана
* * *
На іменні твоїм присягну…
Іменем коханої поет називає «своє безсоння», він просить: «Хоч іменем до мене допливи», «Тисячу імен мені вигадуй…»
Ліриці «Вибраних ночей» притаманний живий і дуже зримий пейзаж: природа – не просто тло, це ще один ліричний герой. Тиша дихає, «поцілунок спалахує, як крильця метелика» і «вірш в безгомінні процвів…» І знову – «утлі метелики звуків…»
Слів, ужитих на означення мовчання, - до фіналу більшає. Зрештою, розлука і смерть – теж аналог мовчання. Проте поезія їх перемагає, стрімко вивищуючись навіть над смертю:
Недопалена свічка, навіщось під протяг засвічена,
На десяток рядків, що залишаться після життя…
«Вінницький край», № 2 за 2007 р.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.