ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО!
ДОРОГІ ІРЛАНДЦІ, НАШІ ПІВНІЧНІ СУСІДИ!

Щире вітання Вам усім від усіх письменників України.
Вибачте за мою далеко не досконалу англійську мову.
Я давно мріяв побувати в Ірландії, бо мені здається, що «залізна» земля, цей острів – батьківщина моїх далеких генетичних предків. Принаймні у цьому мене переконав менеджер одного пивного бару у Нью-Йорку – старенький Ірландець Патрік, який у 1999 році взяв мене на роботу – грати роль бармена-монаха і про якого я навіть новелку написав (при нагоді прочитаю Вам в англійському перекладі). І коли на Санта Патрік День (17 березня) до нашого бару і до всього Нью-Йорка з’їхалися ірландці, я переконався, що принаймні зовні подібний на них, на вас. Може, мій далекий предок-пілігрим справді, подорожуючи на південь (як у нас кажуть, із варяг у греки), закохався в українську дівчину, і залишився на наших землях…
Не знаю, як там було із моїми братами по крові, але напевно знаю, що подібні історії наших народів, які довгий час відчували тиск своїх імперських сусідів і змушені були, щоби вижити, із сім’ями пливти за океан, в далеку чужину. Тому і в українців, і в ірландців чи не найбільші діаспори у світі.
Ваш красивий вільнолюбний народ створив неповторну літературу загальносвітового рівня, початки якої, як і нашої, української, у 8-10 століттях, у фольклорі, в героїчному епосі з образом Кухуліна, в сагах про поета Ойзина, поезії бардів…
Як і українцям, ірландцям протягом століть доводилося боротися за право говорити і писати рідною мовою, жити на своїй землі.
Репрезентантами новітньої ірландської літератури для українських школярів, студентів, усіх, хто читає, думає, відчуває, є і Бернард Шоу, і Джеймс Джойс (Jouce), Френк О’Коннор, премію імені якого цього року отримав японський прозаїк Харукі Муракамі. Серед міжнародних поетичних авторитетів і лауреат Нобелівської премії за 1995 рік поет Шеймас Хіні (Heaney), із яким хотілося б познайомитись…
Глобалізаційні, екологічні світові процеси, а подекуди реальні трансформації культури в цивілізацію кидають нам, письменникам, представникам національних літератур, нові й тривожні виклики, значно глибші, ніж просто зі сфери гри чи просто естетики, а подекуди на рівні релігії, збереженні чогось ірраціонального і раціонального водночас – самої спільної нашої колиски – планети Земля.
Адже не секрет, що ні все потужніший Інтернет, ні мобільний телефонний зв’язок, не сприяють комунікації того, що називають душами, серцями, тому я щиро вдячний European Cultural Contact Point Ireland and Embassy of Ukraine in Ireland, персонально Catherine Boothman, Irinі Yefremovij за організацію таких-от зустрічей-семінарів представників культурних сфер різних націй, дякую долі, що вибрала для цієї зустрічі і мене, поета, репрезентанта літератури, в якій зафіксовані імена світового рівня, серед яких Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Довженко, Олесь Гончар, Василь Барка, Іван Багряний, Микола Вінграновський, Василь Стус, Ліна Костенко…
Наша література так само, як ірландська, має глибоке і сильне фольклорне коріння і сучасні крила, навіть багато спільних мотивів та настроїв. Це тема окремого наукового дослідження. Наша народна та авторська пісня одна з найдушевніших у світі, про що навіть свідчить нещодавна перемога на Євробаченні нашої співачки Руслани.
Не місце зараз читати лекцію з української літератури. Скажу лише, що її розвиток від першого поетичного твору «Слово о полку Ігоревім», через здоровий сміх Івана Котляревського і пророчий трагізм Кобзаря Тараса Шевченка, енциклопедизм Івана Франка відбувався в унісон із розвитком загальносвітової літератури, її основних напрямків (від сентименталізму, через романтизм – до модернізму і постмодернізму – і назад, до природної автентики). А ще література у нас кровно зв’язана із національно визвольним, дисидентським рухом, тому письменники часто (як Тарас Шевченко, Василь Стус) були в’язнями, засланцями, як, врешті, майже всі справжні поети, поети від Бога. До речі, поет Василь Стус, як і раніше Іван Франко, був номінований на Нобелівську премію і, очевидно, одержав би її, якби в той же рік не загинув у радянській тюрмі за свої політичні переконання, як Іван Франко також помер у рік номінування. Так що із найвищою світовою нагородою в галузі літератури нам поки що не таланить.
Може, такі великі ірландські поети як Шеймас Хіні (Heaney) підтримають наших найкращих письменників.

* * *
Зараз ми маємо самостійну державу, з’яву якої на карті світу і в серцях землян ще раз нещодавно засвідчили Помаранчевою революцією. Поетів у тюрми вже ніхто не бере.
Усвідомлюємо, як мало ми перекладені іншими мовами світу, хоча на душу населення маємо чи не найбільше поетів (я про нас, українців, навіть повість таку надрукував – «Біографія дерева племені поетів»), бо із занепадом потужної Київської Русі, Запорозької Січі українці були на маргінесі культури як нація, що довгий час не мала своєї держави. Мені здається, ірландці, як ніхто, розуміє у цьому аспекті українців.
Але у шляхетному товаристві не прийнято говорити про політику, про гроші, про релігію, про погане. А говорити і робити хочеться добре, світле, поетичне, оптимістичне, спільне не на техногенному, а на культурно-сакральному рівнях.
Тому такі-от зустрічі – живий, органічний крок у цьому напрямку, як, наприклад, і видання перекладеної англійською мовою, невеличкої книжечки „Ukrainian literature today“, в якій презентовані вірші п’ятнадцяти сучасних українських поетів: Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Василь Стус, Валерій Ілля, Тарас Мельничук, Ірина Жиленко, Василь Рубан, Станіслав Вишенський, Григорій Чубай, Наталка Білоцерківець, Павло Вольвач, Ігор Павлюк.
Ліна Костенко – лауреат Міжнародної літературної премії імені Франческо Петрарки (Petrarca) – зокрема, пише:

Може, це вже через тисячу літ –
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!

У Спілці письменників України видана друком ще подібна книга прози, яку сьогодні можуть репрезентувати перед світовим письменством – окрім уже класичних Василя Стефаника, Григора Тютюнника, Олеся Гончара – Віктор Міняйло, Марія Матіос, Євген Пашковський…
Добрих ідей для співпраці між нашими культурами достатньо.
Ми готові до них. Перекладати і друкувати ірландську поезію українською – і навпаки. У нас уже підросло нове покоління перекладачів та нове покоління поетів, які можуть і хочуть спілкуватися зі світом, залишаючись українськими, національними і саме тим бути цікавими представникам інших націй.
Тому на завершення свого короткого виступу пропоную Вам своє коротке оповідання про американця ірландського походження Патріка, з яким звела мене доля у Нью-Йорку і яке так і називається «Патрік» (прочитаю при нагоді) та два коротких вірші, які переклав англійською, як і ще десяток моїх віршів, які видані окремою книжечкою, Іван Теплий – мій друг, який, на жаль, жодного разу не був у Ірландії:

* * *
З волі чиєїсь
Земля родить
Квіти, трави, моря,
Коней, метеликів,
Людей...
А чого б їй
Не народити
Землятко?

ДІВЧИНКА
Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.

На душі прохолода.
Навіть півень затих...

– А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
– Всіх...

Я готовий вислухати і запропонувати Вам ідеї нашої письменницької співпраці між Ірландією та Україною, серед яких насамперед взаємний переклад наших текстів та проведення взаємних презентацій, зустрічей, семінарів, фестивалів.
Українську поезію можна читати на таких, наприклад, Інтернет-сайтах:

http://www.poezia.org
http://www.poetry.uazone.net
http://www.virshi.kiev.ua
http://www.vesna.org.ua

Дякую за увагу.
Ще раз вибачте за мою неперфектну англійську мову.
Ihor Pavlyuk